Легенди про рослини-символи України

Верба

         Верба — дерево цілюще. Настій із вербової кори знижує температуру. Відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, рев­матизмі.

        Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатись і для нас.

             Верба-символ краси,безперервності життя.Вона живуча:встромиш у землю гілочку-і виросте дерево,засип ранку порошком меленої вербової кори-і кров зупиниться. З давніх –давен в Україні вербу вважали святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався  «Вербним». На Вербному тижні,у неділю,святили вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.  У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша

"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі;
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.

           Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,під час грози їх викидали на двір,щоб,як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб,клали у купіль немовляти. Діти хльостали один –одного освяченими гілочками,примовляючи:

    Не я б ‘ю-верба б’ є.

         За тиждень-Великдень.

              Недалечко-червоне яєчко!

                 Спаси і сохрани,Матір Божа,

  Під своїм покровом.

             На це  хльостання не можна було ображатись,оскільки верба давала силу і здоров ‘я.

             Тому  у нашого народу  найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу  Т.Г. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і вирославона йому на втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток. 

Верба  ранньою весною.

Тополя

           Поет не випадково сказав : "Прийдуть з України верби і тополі". Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя":

По діброві вітер віє,
Гуляє по полю.
Край дороги гне тополю
До самого долу.

            Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут він побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина така гарна, що я візьму її собі за дружину".

          Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перун і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла Поля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.

Тополя

  Символом   рідної землі, символом дівочої вірності, краси є тополя.

              Тополі на волі                                                                      

            Стоять собі мов сторожа,

            Розмовляють з полем.                                                                        

І все то те, вся країна

 Повита красою...

 Неначе диво.                                                            

 А кругом

 Широколистії тополі.

          Тополя містить і виділяє фітонциди (речовини, які очищають повітря від пилу, бактерій). Під тополею легко дихати. Якщо людина хоче пити, треба посмок­тати гілочку тополі і спрага мине. Тополя стійка про­ти сполук сірки, хлору. Тополя — прекрасний фільтр (затримує ЗО кг пилу і сажі за літній період). Брунь­ки тополі використовують як барвник для фарбуван­ня тканин. Мазі й відвари із бруньок мають цілющі властивості, їх використовують для лікування ран, ударів, опіків.

Дуб

          Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура - 8м.
Під час грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Зі 100 ударів

          Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

 Дуб

       У багатьох індоєвропейських традиціях існував культ дуба, який вважався священним деревом, оселею богів, небесними вратами, крізь які божество може з'явитися перед людьми. Як і усі дерева, дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту. Дуб означав силу, мужність, витривалість, довголіття, родючість, шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним богам-громовержцям: у Греції— Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Калина

             А це калина-символ кохання,краси,щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом і стоїть,як наречена у білому вбранні,а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай,оселю,печуть смачні пероги,лікуються.Народ склав про неї багато легенд та пісень. 

  Калинова сопілка,калинова колиска,калиновий лист-говорять у народі. Дуже любив цей кущ Т.Г.Шевченко. Він опоетизував калину в своїх творах:

Сонце грії,вітер віє з поля на долину,

Над водою гне з вербою червону калину.

На калині одиноке гніздечко гойдає,

А де ж співає соловейко?-не питай,не знає.

Тече вода з-під явора,

Яром на долину.                                                          

Пишається над водою

Червона калина,

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Чорнобривці

    Немає України без білої хати і чорноб­ривців, які милують око до сивих морозів.

    Чорнобривці — трав'яниста рослина. її є 20 видів, які у дикому вигляді зустрічаються в Аме­риці. Є високі й низькі, зі своєрідним запахом і без нього. В Україні поширені декоративні чорноб­ривці.

    Вважалося, що чорнобривці допомагають позбу­тися головного болю.

Для українців чорнобривці символізують дитинст­во, рідну матір і батька, рідну оселю.

Квітнуть чорнобривці

             Чорнобривців у народі називають  то жовтяки,то оксамитки,то бархатки,бо яскраві,виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих,жовтих ,оранжевих,червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала назва чорнобривці.

             Їх назва пов ‘язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів,які виготовляли особливо гарні,святкові жіночі чобітки,що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.

Барвінок 

    Барвінок — теж сим­вол України. Україну називають барвінковим краєм. Прекрасна, осяйна ця рослина. Квітневої пори на ко­ротких пагонах розкриваються ніжні, кольору небес­ної блакитні, п'ятипелюсткові квіти барвінку. Чому так люблять і шанують люди барвінок?

Через нев'янучу зелень і виняткову живучість у середні віки барвінкові приписували чудодійну силу і вважали його символом вічності й постійності. Ка зали, що він оберігає від влади диявола і всякої не­чисті й через те вішали над дверима оселі та ніколи не викидали на смітник, а лише у воду.

    Барвінок — трав'яниста вічнозелена рослина, яка зустрічається у дикому вигляді на узліссі, на схилах, у лісах. Стебло стелиться по землі. Траву барвінку застосовують при туберкульозі, дизен­терії, коліті, відвар п'ють при авітамінозі та зубно­му болю.

   Барвінок має багато символів: символізує віру у свої сили, несе переможність природи, символ ко­хання, вірної і взаємної любові, краси, пам'яті.

Недавно ще гула метелиця,

І ще лежав в низинах сніг,

 А вже барвінк стелиться

 Зеленим килимом до ніг.

       Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання, і  барвінок-символ вічності. Послухайте   ще одну легенду: «Ця рослина,коли ще не мала своєї назви,дуже заздрила запашній фіалці, та була у великій  шані серед людей. І тоді вона звернулась до богині Флори,щоб та подарувала їй аромат, красу і людську любов.

      Однак не всесильною була богиня квітів і весни, і не змогла вона нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву «вікна», що означає  «перемога».Що ж переможного вбачали люди у цій скромній, з такими ж скромними синіми квіточками рослині-вічнозеленій окрасі наших гаїв, садів? У ній прихована могутня  цілюща сила перемагати тяжкі  недуги. За це люди подарували барвінкові свою любов.

 Барвінок

            Справжня  народна мудрість захована в прислів’ ях , приказках та загадках.Цікаво було спостерігати , як народ пов ‘язав біологічні властивості рослин та  характер, поведінку людини. Ми залюбки розшукували, виписували приклади улюбленого жанру народної творчості.